Процес пізнання не знає меж, і людство завжди хотіло знати, як збудований наш організм і що там всередині. Найперші анатомічні відомості дійшли до нас ще з ієрогліфів Давнього Єгипту. Але ще краще анатомію знали стародавні індуси.

Раніше щоб побачити внутрішню будову органа чи організму в цілому доводилось проводити розтин тіла і таким чином оглядати потрібний орган.

З розвитком анатомічної науки стало очевидним, що сам розтин, відсепаровування судин, м’язів, внутрішніх органів від сполучної, жирової тканин, що їх утримують, суттєво спотворює загальну картину просторового співвідношення органів, робить недостовірними, неприродними «картинки» в атласі, що в свою чергу гальмує розвиток хірургії.

З розвитком технологій з’явились методи, що дозволили оглянути орган залишивши його неушкодженим. 8 листопада 1895 року професор фізики Вільгельм Рентген випадковим чином відкрив промені невідомого походження, які він назвав X-променями і які згодом були названі його іменем. Це відкриття згодом дозволило вперше зазирнути всередину тіла без його пошкодження.

Епоха рентгену тривала близько півсторіччя, коли у 1947 р. австрійський невролог та психіатр К.Т. Dussik представив результати визначення пухлин головного мозку за допомогою вимірювання інтенсивності ультразвукової хвилі при проходженні через череп. Він назвав свій метод  «гіперфонографією». У 1962 році у США вже був розроблений перший контактний ручний сканер. Це стало початком етапу панування найбільш популярних статичних УЗ-апаратів в медицині.

Усі зазначені методи мали свої суттєві недоліки. І у 1972 році Годфрі Гаунсфілд і Аллан Кормак запропонували метод КТ (комп’ютерна томографія), за цю розробку нагороджені Нобелівською премією 1979 року. Метод заснований на вимірюванні і складній комп’ютерній обробці різниці ослаблення рентгенівського випромінювання різними за щільністю тканинами. Пізніше з’ясувалось, що надмірне використання рентгенівських променів негативно впливає на живий організм.

У 1973 році професор хімії і радіології з Нью-Йоркського університету Стоні Брук (він же Пол Лотербур) опублікував в журналі “Nature” свою відому статтю “Створення зображення за допомогою індукованої локальної взаємодії; приклади на основі магнітного резонансу “ про тривимірні зображення об’єктів, отриманих за спектрами протонного магнітного резонансу води цих об’єктів. Ця робота лягла в основу методу магнітної резонансної томографії (МРТ) та стала фундаментом для подальших досліджень. Саме цей рік прийнято вважати офіційним роком винаходу МРТ.

Магні́тно резона́нсна томогра́фія, МРТ — томографічний (пошаровий) метод дослідження внутрішніх органів і тканин з використанням фізичного явища ядерного магнітного резонансу (ЯМР). Метод ґрунтується на вимірюванні електромагнітного відгуку атомних ядер, найчастіше ядер атомів водню а саме на їхньому збудженні за допомогою певної комбінації електромагнітних хвиль у сталому магнітному полі високої напруженості.

Цей метод дає змогу одержати висококонтрастне зображення тканин тіла, і тому його широко застосовують у медицині, у візуалізації тканин мозку, серця, м’язів, а також новоутворень, порівняно з іншими методами медичної візуалізації (такими, наприклад, як комп’ютерна томографія чи рентгенографія).

Тривалий час існував термін ЯМР-томографія, який був замінений на МРТ в 1986 році в зв’язку з розвитком радіофобії (боязні радіації) у людей після Чорнобильської аварії. У даному методі геть відсутня радіація, а під ядрами маються на увазі ядра клітин. У новому терміні зникло безпосередньо слово “ядерність”, що і дозволило йому досить безболісно увійти в повсякденну медичну практику, однак і первинна назва також має місце в наш час. Найперші томографи для дослідження тіла людини з’явилися в клініках в 1980-1981 роках, а сьогодні томографія стала цілою областю медицини.

Автор статті

Дмитро Матвієенко

Завідувач рентгенодіагностичним відділенням з кабінетом МРТ КНП «Міської багатопрофільнаї клінічна лікарні матері та дитини ім. проф. М.Ф.Руднєва» ДМР